“15 жовтня у світі відзначається День Втрачених Дітей. Говорять про дітей, які не зʼявились на світ внаслідок викидня, мертвонародження, або померлих одразу після народження”
Багато разів хотіла розповісти…
Моя історія трохи інша, але також про смерть, втрату близької людинки… Історія сумна, і не відболіла, і вона на все життя.
Я хочу розповісти про свою сестричку-двійню…
Це була холодна весна 1983 року… на 7 місяці вагітності, коли почалася “декретна відпустка”, мама зібралася та поїхала на село, до своєї мами. Чи їхала вона сама чи зі старшою моєю сестрою – точно не скажу. У п’ятницю, потягом, у далеку дорогу. А батько залишився у Києві – йому у понеділок на роботу.
На подвір’ї було доволі слизько і мама послизнулася… добре, що до міста недуже далеко, але ризиково – ґрунтова дорога і все таке… вже у суботу ми і народилися… про те що нас у животику двоє батьки не знали…
Богданка була міцною і народилася першою, а я кволою… пощастило, що у Шепетівці був доволі сучасний пологовий – з кисневими боксами… Усе б добре, якби через 2 тижні, на ср*не 9 травня (ймовірно святкували-бухали на робочому місці), через недбальство та недогляд персоналу Богданка не загинула… не буду вдаватися у подробиці… заспокоює лише те, що її тільце вдалося забрати і поховати…
Хоча працівниці не хотіли віддавати тіло зі зрозумілих причин… – боялися, що батьки дадуть розголосу цій історії…
Скажу із власного досвіду – якщо вам легшає коли ви говорите про НИХ – ГОВОРІТЬ і не слухайте, якщо вам затулятимуть рота чи відволікатимуть…
Запитувати та згадувати ― це нормально, бо людина ЖИВА, поки їй болить і її тішить… Це Душа у нашій Родині, її не можна цуратися і відкидати.
ПРОЖИВАТИ (дякую Крістіна Язєва ) це краще ніж “заморозити” у собі. Горювання ― це природно. Неприродно ― робити вигляд наче нічого не сталося.
Будь ласка, говоріть, підтримуйте, розділяйте не лише радість, але і біль….
Це ВАЖЛИВО.
“Це з тобою на все життя, воно не минає і не забуваєть”…
Джерело: Van’ko Myroslava
